У пам’ять про героїчних випускників: у 75-ій Криворізькій гімназії встановили три меморіальні дошки на честь захисників України.
На подвір’ї 75 — ої гімназії — меморіальний захід на честь колишніх учнів закладу. Тут — педагоги, учні, рідні та близькі Сергія Горовенка, Сергія Шевченка та Андрія Снаговського. Вони захищали Україну і поклали свої життя за неї.
«Він сам рвався у воєнкомат, ходив, просив, щоб його взяли. Потім мені каже: «Мамо, я буду офіцером». Заспокоював, що займається тиловим забезпеченням. А насправді був командиром 3-го взводу 119-го батальойну. Звоню йому: «Мамо, я зайнятий, я дуже зайнятий. Якщо щось зі мною станеться, тобі скажуть», — згадує мати Сергія Шевченка Ольга Москалюк.
Звістку про загибель сина Ольга Миколаївна отримала на початку липня. Сергій загинув під Очеретиним внаслідок ракетного обстрілу. Йому було 42 роки.
Андрій Снаговський був молодшим на 5 років. Він керував ударними БПЛА. Загинув у травні цього року на Харківщині.
«Мій син був дуже доброю і гарною людиною. У нього була бронь від мобілізації, бо робив на комбінаті, але пішов добровольцем. Казав: «Якщо не є, то хто». Він гарно вчився, закінчив школу, потом технікум, металургійну академію. Велика подяка керівництву міста за те, що вшанували пам‘ять мого сина», — каже згорьована мати воїна Ольга Мельник.
Ще одна меморіальна дошка — на честь Сергія Горовенка. Він служив помічником кулеметника 60-ї бригади 96-го батальйону. Загинув у квітні цього року. Йому — назавджи 53.
«Важко говорити про учнів у минулому. Двох Сергійків і Андрюшу. Це були дуже активні хлопці. Згадую, як Сергій Горовенко танцював. Креативні такі хлопці, з поставою. Я відразу звернула на них увагу, коли прийшла сюди працювати. Вони вміли все. В спортивних змаганнях наша школа займала перші місця в місті завдяки їм. Грати на музичних інструментах – теж вони. Навчатися — дуже гарно усі навчалися. Наприклад, Сергійко Горовенко — третя дитина в сім»ї. Завжди кажуть, що меншенькі балувані. А наш Сергійко завжди брав відповідальність на себе», — згадує вчителька фізики Лідія Левуцька.
Гасло життя цих хлопців: «Хто, якщо не я?». За ним вони жили, з ним вони і загинули. Світла їм пам‘ять!
