Від дбайливих рук цих криворізьких жіночок йде материнське тепло, яке вони вкладають у свої смаколики. Група завзятих і небайдужих волонтерок вже 11-й місяць поспіль готує та відправляє їжу на передову, зокрема, для бійців 7-го окремого батальйону «Арей» УДА.
Організувала цю доброчинну справу Наталія Шклярук. Син пані Наталії, снайпер 81-ї окремої аеромобільної бригади Олександр Дичик, загинув 17 квітня на Луганщині. Насилу переживши тяжку біду, пані Наталія не опустила рук у зневірі, а присвятила своє дозвілля волонтерській допомозі нашим захисникам.
«Ще з перших днів війни, коли я їхала на роботу, бачила, що хлопці стоять на блокпосту. Мій син служив у війську ще з 2021 року, тож розповідав мені, що хлопці — голодні й холодні. Казав: мамо, так хочеться чогось домашнього поїсти. Я, як могла, передавали страви у гарячі точки. Коли до мене приїхала подруга Марина Савенко, я їй сказала: треба щось робити, бо хлопці голодні там. Ми наварили велику каструлю борщу, гречки і відвезли їм на блокпост. Відтоді й рушила ця справа. Алла Федорівна запропонувала нам свою простору кухню, і ми почали на ній готувати. Вже 11-й місяць ми тут збираємось, ліпимо, варимо, випікаємо і пригощаємо хлопців-вояків. До нашої компанії підтягнулися сусіди й родичі з Мотронівки, НкГЗК. Готуємо дріжджову випічку, вареники, пиріжки з картоплею, капустою, рогалики, солодкі пиріжки з горіхами та корицею. Сьогодні ось на шпиталь завеземо. Хлопці забирають випічку на своїх пікапах», — каже пані Наталія.
«Ще з березня ми почали випікати наші страви, відправляли і на блокпости, і далі нашим захисникам, і навіть Новою поштою надсилали, — розповідає волонтерка Алла Резніченко. — Хлопці як повертаються з ротації, то просять приготувати, а ми печемо й передаємо. Хочеться вкласти свою душу, хоч би чимось допомогти. У кожної з нас хтось служить: і брати, і племінники. Під кожний приїзд наших хлопців ми готуємо ці смаколики. Іноді прямо посеред ночі телефонують бійці і дякують, що смачно наїлися».
По кухні зринають дражливі аромати випічки. Сьогодні нею смакуватимуть наші поранені захисники у шпиталі. І хоч готувати волонтеркам до снаги, але всі вони мріють, щоб більше не довелося цього робити за таких трагічних обставин, щоб Україна здобула Перемогу і хлопці повернулися живими додому, до коханих людей, до рідних домівок, до улюблених страв.
