«Ти тільки залишись живим, будь ласка. У нас попереду ще стільки експедицій!» Цей допис відомий криворізький дослідник-екстремал Микола Єрошкін зробив 1 грудня 2022 року. Присвятив колезі й товаришу Дмитру Нехайчуку. Дмитро захищав рідний Маріуполь, знаходився на комбінаті «Азовсталь». 24 лютого 2022 року мама молодого чоловіка востаннє обійняла його на порозі рідного дому…
Далі – чотири довгих, неймовірно важких роки полону. Пройшов тортури в Оленівці, але перед тим страшним ракетним ударом, який забрав життя понад 50-ти українських бранців, Дмитра з колонії вивезли. Потім росіяни тримали його у Таганрозі та Кам’янець — Шахтинському в Ростовській області. Останній рік і 9 місяців – на Уралі. І лише недавно «азовця» повернули в межах обміну полоненими. Зараз Дмитро проходить реабілітацію. А на сторінці Миколи Єрошкіна з’явився новий, життєстверджуючий пост:
«Відновлюйся, друже. Дочекаємось, коли закінчиться ця війна і знову вирушимо у наші підземні експедиції».
Свої експедиції хлопці називали розкішними, дивовижними, казковими. Підземні надра розгортали перед ними свої таємниці. Щоправда, не відразу. Деякі рудники серйозно шарпали нерви. Екстремали досліджували порожнечі, підземні річки, складні небезпечні маршрути. Цими експедиціями вони дихали, жили і марили. До повномасштабної війни облазили, об’їздили купу рудників — Нирківський, Іванградський, Стряпівський, Михайлівський. Особлива любов – Білокузьминівські скелі Донеччини. На рахунку екстремалів — майже два десятки подорожей.
«Команди у мене були різні, як правило до 10 чоловік. У половині експедицій з нами був Дмитро. В них я їздив як дослідник, потім організовував туди поїздки вже для туристів. Маршрути ми вже знали, орієнтувались. Тому спочатку був такий експедиційний варіант, потім – екстрім-івент для бажаючих», — згадує Микола.
На все життя запам’яталась їм розкішна експедиція до старовинного Михайлівського рудника. Участь у ній взяли відомі блогери Сергій Трайсер та Віталій Зелений з мільйонами підписників.
«Рудник неймовірний. Там можна було плавати майже добу, і все рівно не всі зони дослідити. Коли знімали відео, по-справжньому загубились, потім шукали вихід. Виходили звідти за правилом правої руки», — натхненно розповідає Микола.
У цих експедиціях вони й подружилися з Дмитром. Нехайчук, згадує Микола, завжди був напрочуд доброю, відкритою й щирою людиною. Мав дух дослідника-екстремала.
«До полону Діма важив сто кілограм, міцний хлопчина був. У неволі втратив майже половину ваги. Він справжній, нормальний флегматик, може це і допомогло йому вижити», — розмірковує Микола Єрошкін. – Я з ним спілкувався. Голос бадьорий, попри чотири роки в полоні. Всіх хлопців, з ким він був на Азовсталі, вже поміняли в 2024-2025 роках, а його так довго тримали».
Для Дмитра і його побратимів росіяни в полоні влаштували суцільні пекла кола.
«Останній рік і 9 місяців їм не можна було розмовляти в камерах. Від підйому до відбою вони просто стояли. Попити води – за командою, сходити до туалету – за командою. Почухав ніс – попередження, вдруге ворухнувся – жорстоке побиття. Єдине каже, що його тримало, це спогади про маму, друзів і експедиції. Як ми ті рудники обстежували, складали карти всіх розгалужень, плавали на човнах, пірнали з водним спорядженням», — згадує криворіжець.
Хлопці марять новими експедиціями, звичайно, вже після війни. Але до рудників, які вражали неймовірним підземним світом, повернуться навряд чи.
«Там були активні бойові дії, сильні обстріли. Вони обвалились, стали непридатними. Глибина склепінь там різна і не лише 40-метрова. Є і безпосередньо під поверхнею, є глибше, багато провальних вирв. В них не те, що кричати, розмовляти не можна голосно — відразу обвалення. А коли по них лупашили мінами, КАБами, ракетами, працювала артилерія, то я не знаю, що з цього залишилось. До того ж підземні порожнини могли використовувати для збереження боєприпасів, укриття особового складу. Ймовірно, там все заміноване. Якщо колись до цієї землі доберемося і вона стане нашою, питання, що від цих рудників залишилось. Скоріш за все, нічого», — гірко каже дослідник.
Прихована краса надр України залишилась в серцях дослідників назавжди. Війна розкидала їх по всьому фронту. Але кожен з них зараз робить можливе й неможливе задля нашої спільної перемоги.
Микола Єрошкін — в ЗСУ, боронить країну на південному напрямку. Його колеги- екстремали – на інших ділянках фронту. Та попри все вони були і залишаються дослідниками-ентузіастами, закоханими в підземну красу України.
«Дочекаємось, коли закінчиться ця війна і знову вирушимо в наші підземні мандри. Попереду стільки цікавого й захоплюючого», — впевнений керівник проєкту «Дангіон Кривий Ріг», наш земляк, Микола Єрошкін.
Фото — керівника проєкту «Дангіон Кривий Ріг» Миколи Єрошкіна.
