Повномасштабне вторгнення росії розділило життя України на «до» та «після». Як Кам’янське адаптувалось до нових реалій та що таке робота місцевого самоврядування в умовах війни — говорили з депутатом Кам’янської міськради, головою міської екологічної комісії Олександром Лукашовим.
— Коротко. Яким для Вас був цей рік?
— А він був? Якщо чесно, за відчуттями досі триває лютий 2022-го. Хоча впевнений, що те ж саме відчуває більшість мешканців Кам’янського і України в цілому. Війна забрала рік життя у наших людей. Але цей самий рік згуртував їх та загартував країну. Бачимо неймовірну взаємопідтримку, віру в свою армію та стійкість країни. І це працює: немає сумнівів, що Україна переможе. Коли? Питання часу та геополітичних аспектів. Але попереду тільки перемога.
— Як зустріли 24 лютого року, що минає?
— Це було тотальне несприйняття. Адже чимало ми чули від наших бабусь і дідусів про те, як все відбувалось під час Другої Світової: «22 червня, без оголошення війни…». І це стало історією. Після того, як на Дніпропетровщині пролунали перші вибухи, я сказав собі: «Почалась повномасштабна війна». Перші години мозок відмовлявся усвідомлювати це – настільки все було якимось сюрреалістичним.
Звісно, було чітке розуміння того, що війна на Донбасі не могла тягнутись нескінченно в тому вигляді, в якому це було: спочатку АТО, потім – ООС. Десь мала наступити розв’язка. Але навіть коли отримували інформацію про скупчення російських військ на кордоні, коли навіть посольства почали виїжджати з країни, все одно підсвідомо сподіваєшся, що це підвищення геополітичних ставок. Тому що важко усвідомити, що у 21-му сторіччі в світі, який пройшов дві світові війни (вибачте за тавтологію), пережив Хіросіму та Чорнобиль, хтось реально захоче влаштувати повномасштабну континентальну війну.
- Але тим не менш, міська рада Кам’янського працювала вже після початку вторгнення…
— Так. Всі лишились тут, у місті. І головною задачею і депутатського корпусу, і виконавчих органів влади було зберегти життєдіяльність міста. Таку задачу тоді поставив очільник Кам’янського Андрій Білоусов. Було критично важливим не допустити паралізації громади.
Довелось швидко адаптуватись до нових реалій і чималого об’єму додаткової відповідальності та обов’язків. Перші тижні родину майже не бачив.
— До речі. В перші дні повномасштабного вторгнення в соцмережах з’являлась інформація, що Ви переховуєтесь на заході України. Прокоментуєте?
— Немає чого коментувати. Можливо, комусь дуже б хотілось, щоб так і було. Навіщо – не знаю. Але давайте не будемо обговорювати чиїсь хворі фантазії.
— Ви сказали про чималий об’єм додаткової відповідальності. Про що це?
— Про те, що окрім роботи, депутатських задач, з’являється ще один де-факто обов’язок: громадська активність. І дуже часто втрачається межа між тим, де ти є депутатом, а де – активним громадянином. Це і складно, і просто водночас.
Просто, тому що ти не один. Наші люди – дивовижні. Я не перестаю вражатись тому, як цілеспрямовано та вперто кожен робить своє: працює, волонтерить, опікується людьми, що вимушено покинули свої домівки. А на виході маємо серйозні результати. Про це можна говорити на прикладі Кам’янського. Місто прийняло понад 23 тисячі переселенців. Це лише офіційна цифра. Люди отримали соціальне житло, а також мають регулярну підтримку у вигляді гуманітарної допомоги від різноманітних фондів. Тобто навіть незважаюи на складні часи робимо все, щоб наші громадяни, що опинились у скруті, не лишились осторонь.
— Ви також волонтерили?
— Скоріше надавав підтримку там, де міг. На перших етапах – теробороні. Це хлопці, які з самого початку повномасштабної агресії стали на захист міста. І готувались дуже серйозно. Разом з колегами-депутатами оперативно закривали їх потреби. Не все можу розповісти зараз – це поза межами моїх повноважень. Але допомагали чим могли і чим було потрібно.
Потім – підтримка волонтерського корпусу. В нашому міста працює громадська організація «Фонд розвитку Кам’янського». До повномасштабної агресії вони здебільшого займались молодіжними проєктами. Зараз переорієнтувались на підтримку військовослужбовців та переселенців. Спочатку як і більшість фондів вони збирали допомогу «зі світу по нитці». Продуктові набори формували з того, що жертвували небайдужі містяни та підприємства. В тому числі – комунальні. Точково, через донорів, діставали медикаменти та оснащення для бійців.
Пам’ятаєте період гострої паливної кризи навесні? Тоді вони звернулись до мене по допомогу. В той період вони досягли домовленостей про поставки гуманітарних вантажів від Всесвітньої продовольчої програми ООН. Але через брак палива не могли фізично доправити їх в Кам’янське. Паливо дістали, вантажі пішли у місто.
Зараз «Фонд розвитку Кам’янського» — серйозний гуманітарний хаб. Уявіть, вони вже видали понад 200 тон продуктів та більше ніж 8 тон медикаментів військовим та цивільним! І це не рахуючи оснащення для бійців. Тут чудово спрацювала співпраця з міською владою. Спільно з волонтерами на високому рівні організували розподіл гуманітарної допомоги. Таким чином її отримували і продовжують отримувати як переселенці, так і вразливі категорії містян.
— А зараз?
— Волонтери продовжують свою роботу. Ми – свою. Разом з міським головою та однопартійцями передаємо військовим автівки та оснащення для військових. Автотранспорт на фронті – це витратний матеріал. Дорогий, але витратний. Проте вартість автівки – ніщо в порівнянні з ціною життя наших воїнів.
— Чи не здається Вам, що люди втомились від війни та знижують інтенсивність підтримки?
— Втомились – так. Скоротили підтримку – ні. І друге є наслідком першого. Втомлюватись – це нормально. І на фронті, і в тилу. Мене відверто дратують люди, які в соцмережах самостверджуються та читають моралі про те, що втома від війни – це щось ганебне. Кожен сьогодні тримає свій фронт: економічний, соціальний, медичний, волонтерський. Кожен на своєму місці виборює перемогу. І така єдність не може не перемогти.
Це не та втома, яка є підґрунтям до капітуляції, як того чекають росіяни. Навпаки: втома лише посилює нашу активність, наполегливість і розпалює жагу до перемоги. От такий український парадокс.
— Як депутату, вдалось щось зробити окрім участі у пленарних засіданнях?
— Менше, аніж минулого року. У 2021-му говорили про чималий об’єм робіт на житловому фонді та в навчальних закладах. Цьогоріч це, скоріше, точкові задачі, здебільшого для дошкільних закладів: встановлення нагрівачів, завершення дрібних ремонтів і таке інше. Так, у дитячому садку «Бджілка» цьогоріч встановили бойлер, та допомогли завершити ремонт підлоги. Долучились до благоустрою дитсадка «Золота рибка»: провели обрізку дерев та завезли пісок для малечі. Для мешканців будинку на вул. Медичній, 4 придбали та встановили стіл та лавки для подвір’я.
Продовжуємо надавати матеріальну допомогу мешканцям. Протягом року виділили 300 000 грн. На жаль, все більше людей опиняються у фінансовій скруті та звертаються за допомогою навіть на лікування.
І куди ж без подарунків до дитячих свят… Сьогодні це особливо важливо. Малеча не має втрачати дитинство попри всі жахи та втрати війни. Для мене, як батька двох дітей це – особисте. Тому вітаю зі святами вихованців всіх трьох дитсадків, розташованих на моєму окрузі. І, знаєте, це заряджає. Дитяча щирість, безпосередність та вміння радіти з щонайменшого приводу – це супервластивість.
Місту вдається робити великі кроки вперед навіть у воєнний час. Наприклад, завершили ремонт гімназії №16. Тепер це – сучасний красивий навчальний заклад. В лікарнях з’являється нове обладнання та відремонтовані приміщення. Тут до речі чималу роль відіграє досвід роботи Андрія Білоусова (міський голова Кам’янського, — ред.) заступником міністра регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ. Це і своєрідний погляд на процеси, і підхід до вирішення проблемних питань.
— Ви також очолюєте депутатську екологічну комісію. Що в цьому напрямку?
— Давайте відверто. В умовах воєнного стану, коли левові частки бюджету йдуть на видатки, підтримку захисників, обладнання пунктів незламності і т.ін., питання екології не є першочерговими в порядку денному.
З іншого боку це не означає, що вони втратили свою актуальність. Неодноразово казав і повторюю ще раз: екологічне відновлення країни має відбуватись на рівні з інфраструктурним. На загальнонаціональному рівні Мінприроди активно рухає це питання і я радий, що цей процес не забутий. Сподіваюсь на введення в дію закону 6349 про екологічний аудит, куди я разом з громадськістю міста вніс вагомі правки, які підтримав парламент. Є цікаві плани Міндовкілля щодо стратегії поводження з побутовими відходами. Не виключаю, що ми також долучимось до її обговорення та впровадження.
Це те, що турбує зокрема і громаду Кам’янського. Але в деяких аспектах ми вийшли на точку, що не дозволяє вирішувати питання локально. Необхідні більш глобальні зміни: підходові, законотворчі і т.ін.
— Можете дати прогноз, скільки часу потребуватиме Україна на відновлення довкілля після завершення війни?
— Не варто говорити про такі прогнози. По-перше війна триває. По-друге це точно не два-три тижні, як говорив один відомий спікер ОП. Дивіться, станом на зараз лише розмінування потребуватиме близько десяти років. І це вже не кажучи про відновлення ґрунтів там, де це можливо. А якщо врахувати суму збитків, завдану українському довкіллю, яка на середину грудня сягала майже 449 млрд грн., то об’єми та тривалість відновлення можна лише уявити.
По кожному з напрямків має бути окрема стратегія, спеціальна дорожня карта. А її основа – репарації, що стягуються з агресора та провідний досвід країн світу.
