Камʼянчанка Світлана Гоцик – чотириразова чемпіонка світу зі змішаних єдиноборств (ММА) – після початку повномасштабного вторгнення пішла на фронт, захищати країну від російського вторгнення. 28-річна бійчиня взяла позивний Фенікс і стала пілотом FPV-дронів.
Вдалий старт
Світлана зі школи мріяла навчатися у військовій академії й, щоб фізично підготуватися до вступних іспитів, пішла на бокс, де вже в першому спарингу “посадила хлопчика по печінці”. Тренер був настільки вражений, що запропонував їй залишитися у спорті. Так військова мрія дівчини з Кам’янського “відійшла вбік”. Як виявилося пізніше, не назавжди.
У 2014 році Світлана Гоцик змінила бокс на MMA. Новий напрямок вимагав стати “універсальною бійчинею”, тож паралельно спортсменка почала займатися джиу-джитсу, дзюдо й муайтай, аби вдосконалити свої навички.
“Коли починала спортивну діяльність, було мало поєдинків та промоушенів, у яких можна було показувати себе. Готувалася самостійно. Мені допомагали батьки, які купували екіпірування та відправляли на збори. Але завдяки наполегливості я вийшла на такий рівень, що мене помітила організація WWFC. Шлях був тяжкий, але я щаслива, що його пройшла. Я стала дуже сильною морально”, – згадує Світлана.
Її пристрасть до єдиноборств розуміли не всі: “Говорили, що я чоловікоподібна, що мені повибивають мізки. Навіть коли вчилася у спортивному коледжі, були вчителі, які в обличчя казали: «Свєто, ти будеш тупою. Що ти робиш?» У тому віці мені було складно, але я горіла тим, чим займалася. Увесь вільний час я була в залі. Моєю мрією було виступити за кордоном на великій арені, і було начхати на людей, які постійно мене гейтили. Що цікаво, коли я перемагала, всі були поруч, підтримували: «Ти така розумничка. Давай-давай!» А коли були поразки, без яких ніяк, знову казали: «Та тобі треба закінчувати. Ти не зможеш мати дітей». Це було смішно”.
Світлана знаходила підтримку в команді та родині, від батьків і сестер. Урешті саме в MMA Гоцик досягла найбільших спортивних успіхів та стала чотириразовою чемпіонкою світу, зокрема двічі за версією WWFC.
Спортивні успіхи Фенікса
У клітці Світлана Гоцик виступала під прізвиськом “Птаха Фенікс”. Цей спортивний псевдонім пізніше залишився з нею й у війську, а його образ – на тілі у формі тату.
“Фенікс – це птаха, яка спалює себе, а потім відновлюється. Так само і я: хоч які б випробування були, я обов’язково відроджуся з попелу й буду сильнішою, фізично й психологічно. У спорті всі мої поєдинки були емоційними, яскравими. Інколи здавалося, що я вже програю, але знаходила вихід і перемагала. Навіть коли були поразки, я поверталася й забирала перемогу. У житті я так само підіймаюся та йду вперед. Фенікс – це моє”, – зазначає спортсменка.
У квітні 2021-го, Світлана Гоцик вирушила до США, де на неї чекав один із найпрестижніших і найризикованіших поєдинків у кар’єрі. Це був бій проти венесуелки П’єри Родріґес за пояс чемпіонки світу за версією LFA (Legacy Fighting Alliance), а також за контракт із найбільшою організацією змішаних єдиноборств у світі – UFC (Ultimate Fighting Championship).
“Я поїхала туди абсолютно сама: у мене на той час уже не було тренерської команди. Тоді ще був карантин, час ішов, і щоб я не простоювала й не падала в рейтингу, вирішила зробити такий крок: пан або пропав. Чотири раунди я виграла, а в п’ятому припустилася помилки – навіть не розумію, як це сталося, – та зазнала поразки. А та дівчина отримала все, що стояло на кону.
Після цього бою я зрозуміла, що сильно вигоріла, що дуже мало давала собі відпочити. Серце моє вже не горіло, очі не горіли. Дуже хотілося потрапити в UFC, але я зовсім не слухала себе, свій стан”.
Повернувшись додому, Світлана поставила спортивну кар’єру на паузу та відкрила для себе новий шлях. Її запросили до Дніпра, де проходив набір тілоохоронниць, який вона успішно пройшла.
Спорт змінила на фронт
Саме на новій роботі, в охоронній компанії, Світлана зустріла повномасштабне вторгнення Росії. Близько пів року вона була вимушена працювати за кордоном, проте вже тоді знала: коли повернеться, піде воювати.
Коли Світлана розповіла про свій намір батькові, він відповів: “Доцю, я також піду. Я ж не буду за тобою ховатися”. “Коли я була за кордоном, він уже був на «нулі», – розповідає спортсменка про рішення тата також стати військовим. – Мої думки були тільки про нього: як він там, що він там. Багато разів він не виходив на зв’язок. А потім усе дійшло до того, що він потрапив у реанімацію з серцем, і його комісували через стан здоров’я. Зараз він удома, чому я дуже рада. Хочу, щоб мої батьки були разом. Усе, що міг, він уже зробив”.
У 2023-му до армії долучилася вже Світлана. Нині Фенікс – зовнішня пілотеса БПЛА, працює з FPV дронами.
“Побратими мене поважають, керівництво бачить, що я роблю все, що потрібно. Усі фізичні навантаження витягую на рівні з чоловіками. Усе показую ділом. Я прийшла сюди бути корисною та допомогти вигнати мос**лів з нашої землі. Мотивує, що мене сприймають як бійчиню, а не дівчинку. Це круто, бо я хочу робити те, що роблять інші, й щоб мене не виділяли”, – зазначила Гоцик.
На думку Світлани, війна має торкатися не лише чоловіків, а й жінок, але переконана, що армія – не єдиний шлях.
“Хотілося б, щоб цивільні не забували, що війна триває, що не тільки вони втомилися, але й воїни. Дуже бісять і злять люди, які думають: моя хата скраю, нічого не знаю. Так не повинно бути. Якщо війна ще когось не торкнулася, то рано чи пізно торкнеться абсолютно всіх. Якщо ми не продовжуватимемо боротися за нашу перемогу… навіть не хочу про це думати. Не кажу, що всі повинні йти воювати, але можна виконувати функції в цивільному житті: волонтерити, донатити, виходити на мітинги”.
Повертатися до спорту Фенікс поки не планує. Свої пріоритети вона розставила на початку повномасштабної війни, коли відмовилася від низки пропозицій відновити кар’єру в MMA. Зокрема, її запрошували до Бразилії та жіночої ліги Invicta, а також пропонували переїхати до США, аби стати спарингпартнеркою бійчині UFC – бразилійки Аманди Рібас.
“Усі ці пропозиції я відхилила. Для мене важливо розуміти й відчувати, чого я хочу. Якщо робитиму те, від чого не ловитиму кайф, адреналін, для мене не буде мотивації розвиватися. Відчуваю, що з мене досить. Життя в мене одне, і я зробила свій вибір. Зараз я дуже жадібна до знань, і це мене мотивує. Я там, де маю бути, та роблю те, що можу”.
Бліц
Нещодавно пресслужба 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади взяла інтерв’ю у титулованої спортсменки прямо на передовій.
– Яких успіхів ти досягла у спорті?
– Я стала чотириразовою чемпіонкою світу з ММА, КМС з боксу. Також виборола пояс чемпіонки світу, виступала в Китаї, в Таїланді, проводила поєдинки у Маямі, їздила до Дубая. Загалом, досить багато мандрувала, і завдяки спорту побачила світ.
– Чому ти проміняла пляжі Маямі на окопи Донбасу?
– Тому що це мій дім. Тут мешкають мої батьки, тут я народилася. Для мене мотивація захищати свій будинок, майбутнє своїх сестер та племінника. Якби я цього не зробила, то зрадила б себе.
– Як твоє рішення сприйняли рідні?
– Тато та мама дізналися про моє рішення, коли я вже поїхала на БЗВП. Я їм написала: “Мамо, тату, я приєдналася до лав ЗСУ і тепер воюватиму”. Вони дуже переживають, мама постійно хвилюється, багато болю через це. Але вона розуміє, що інакше я не можу.
– Ти відразу хотіла стати оператором FPV-дронів чи штурмовиком?
– Я хотіла бути штурмовиком. Я проходила навчання, фізично могла виконувати всі завдання нарівні із чоловіками. Але завдяки побратимам все ж таки вирішила стати пілотом FPV.
– Які твої перші враження від управління FPV-дронами? Спочатку здавалося, що це дуже складно, багато моментів у голові. Але потім потроху вчилася, включилася в роботу і вийшло. Пам’ятаю перше влучення — залетіла у вікно до ворогів. Це було емоційно, побратими раділи за мене.
– Які цілі ти знищувала? Знищувала техніку – БМП, танки, “буханки”. Не дуже знаюся на назвах техніки, бачу велику техніку – треба знищити. Також атакувала ворожі точки, бліндажі.
– Чи є у тебе улюблені влучання?
– Так, був момент, коли наздоганяла техніку з піхотою. Підлетіла ззаду — це було вдале влучання.
– Скільки одиниць ворожої бронетехніки вдалось знищити?
– Не рахувала. Спочатку записувала в блокнот, але потім роботи стало дуже багато, і вже не веду рахунок. Восьмий місяць на бойових.
– Наскільки заважає працювати російський РЕБ?
– Дуже важко працювати. Іноді пульт просто відлітає. Я емоційно це переживаю, коли розумію, що йду на удар, а керування чи відео зникає.
– Як ти переносиш відсутність комфортних умов на фронті?
– Для мене це виклик. Чим гірше, тим сильнішою стаю. Буває холодно, некомфортно, але коли літаю та бачу результат, про все забуваю.
– Що тебе мотивує?
– Моя мотивація – робити роботу. Я рвусь уперед, командир іноді каже: “Фенікс, відпочинь”. Але я прийшла воювати, допомагати, бо наша піхота там постійно. Так що я не бачу сенсу говорити, що втомилася чи мені потрібен відпочинок.
– Чи ти відчуваєш, що живеш повним життям?
– Так, і як ніколи! Коли заходжу на позицію, відчуваю адреналін і мені це подобається.
За матеріалами сайтів «Суспільне. Спорт» та «Все буде Україна»
