На криворізькі підприємства Метінвесту починають повертатися демобілізовані захисники і захисниці. Після чотирьох років служби у ЗСУ знову прийшла працювати на збагачувальну фабрику Центрального ГЗК фільтрувальниця Альона Бардакова.
Про військовий досвід, причини повернення до цивільного життя та наболіле – у відвертому інтерв’ю героїчної криворожанки.
На робочій зміні вправними рухами Альона Бардакова займається чисткою фільтрів. Про військове минуле жінки свідчить хіба піксельна бандана під каскою, яку вона принципово не замінює на звичайну хустину. Серйозна і зібрана, вона починає світитися зсередини, коли мова заходить про службу в ЗСУ.
— Я пішла служити у 2019 році шляхом свого брата. Він у мене був військовий. Йшла захищати свою родину і свою землю. Це було моє особисте рішення, і сім’я поставилася з розумінням. Потрапила до Криворізької 17-ї танкової бригади стрільцем. З адаптацією складнощів не було, вже за тиждень ротний призначив мене старшиною. Бійці спочатку жартували: «Прийшов тут солдат Альонка і буде нами командувати». Але вони швидко звикли до того. Багатьох моїх хлопчиків вже немає. Вони дуже багато чого мене навчили.
Військовий побут, більше прилаштований для чоловіків, жінку-стрільця не налякав. Правда, довелося коротко постригтися. До служби Альона вже могла поводитися зі зброєю – батько і брат були завзятими мисливцями, і її того ж навчили. Більш глибоку військову і психологічну підготовку жінка пройшла вже у танковій бригаді.
— Не кожен витримає бойову підготовку – я змогла. Тепер я можу з будь-якої зброї стріляти. З моїми хлопцями ми пройшли дуже складний шлях. Вони мені були як діти, тому, мабуть, і отримала позивний «Мамка». Я турбувалася про них усіх, а вони мене дуже підтримували. Це моя друга родина. Навіть тепер я тримаю зв’язок з усіма, хто зараз служить, і з родинами загиблих також.
Звільнитися з війська Альону змусили сімейні обставини. На війні загинув брат, від того дуже здали по здоров’ю батьки, а потім ще пішла з життя сестра, яка доглядала доньку захисниці. Альона повернулася працювати на свою фабрику. Говорить, зустріли колеги дуже добре, керівники і напарниця допомогли розібратися з новим обладнанням. Щоправда переключитися з військового життя на цивільне було дуже важко. Знадобився певний час, аби жінка змогла призвичаїтися до життя не на фронті.
— Я хочу, щоб до мене ставилися, як до звичайної людини, а не говорили за спиною, мовляв пішла до ЗСУ заради грошей. Це неправда, я там була, бо я патріотка своєї країни. Відповідаю таким, що і вони можуть піти та заробити, тоді ті люди швидко замовкають. Хочу, щоб цінували ту роботу, як ми виконували. Зараз ще багато хлопчиків поприходить з війни, поранені тілами і душами. Треба вміти говорити з ними і зрозуміти, через що вони пройшли. Їм буде дуже тяжко, по собі знаю.
Жінка-військовослужбовиця не розуміє чоловіків-ухилянтів, які у будь-який спосіб намагаються уникнути служби. Вважає таке неприпустимим, адже бійці на фронті вже надто стомлені, деякі не були вдома по 18 місяців. Говорить, того, хто занадто боїться у бій не кинуть, але ті зможуть хоч окопи копати. А ще запевняє, як буде треба, готова повернутися до війська.
