Кам’янське знамените не лише своєю промисловістю, а й знаменитими людьми. Тут народилися десятки акторів театру та кіно, які змогли прославитися далеко за межами нашого міста та навіть країни.
Олександр Олександрович Голобородько
Радянський та російський актор театру та кіно. Заслужений артист Української РСР, народний артист УРСР (1988).
Народився 28 вересня 1938 року у Дніпродзержинську. Не раз жартував у різних інтерв’ю, що з’явився в тому ж пологовому будинку, що його знаменитий земляк Леонід Брежнєв.
У шкільні роки грав у самодіяльному театрі, але мріяв стати військовим та неодмінно льотчиком. Після сьомого класу намагався вступити до спецучилища, але його не взяли через слабку для авіації кольорочутливість.
Після невдалої спроби стати курсантом військового училища він легко став студентом театрального вузу. У 1960 році закінчив Київський театральний інститут імені Карпенка-Карого, де навчався на курсі Мар’яни Крушельницької та Олександра Фоміна. Після закінчення інституту був прийнятий до трупи Кримського російського драматичного театру імені Горького. З 1971 був артистом Київського театру імені Лесі Українки.
У 1976 році на запрошення театрального режисера та актора Михайла Царьова Олександр перейшов до Малого театру в Москві. 1985 року він став актором трупи Театру ім. Мосради.
У кіно Олександр Голобородько дебютував у 1967 році, знявшись у науково-фантастичному фільмі «Туманність Андромеди».
Надалі його фільмографія поповнилася ролями в таких проектах, як фільм «Улюблена жінка механіка Гаврилова» режисера Петра Тодоровського, військова драма «Битва за Москву» Юрія Озерова, драматичний телесеріал «Петербурзькі таємниці» та ін.
Останньою роллю у телепроекті став зіграний ним Леонід Ілліч Брежнєв у біографічному серіалі «Джуна», що вийшов у 2015 році.
2010 року Олександр Голобородько став кавалером ордена Пошани (2010). Актор — лауреат Державної премії СРСР, президент міжнародного кінофестивалю «Сузір’я» та віце-президентом Гільдії акторів кіно Росії.
Починаючи з 2017 року, Олександр Олександрович викладає в Московському інституті театрального мистецтва імені Кобзона.
На рахунку Глобородько близько 90 ролей у фільмах та серіалах: «Райські яблучка», «Навіщо ти пішов?», «Широка річка», «На зорі туманної юності», «Кодекс мовчання», «Сталінград», «Будні карного розшуку», «Контрудар», «Заповіт» та ін.
Юрій Валентинович Красков
Народився 13 січня 1961 року у Дніпродзержинську. Російський актор театру та кіно. Заслужений артист РФ (2006).
1989 року закінчив Театральне училище імені Щукіна в Москві. З 1990 грає в театрі ім. Вахтангова, де він створив галерею яскравих різнопланових театральних образів. У 2009 році Юрій Красков випустив моновиставу за твором Н.В. Гоголя «Записки божевільного», де виконує роль Поприщина. Вистава стала багаторазовим учасником театральних фестивалів.
На його рахунку близько 30 ролей у спектаклях та 9 – у фільмах: «Без вини винні», «Березневі іди», «За двома зайцями», «Казус Кукоцького» та ін.
Отримав 10 вересня 2021 року Орден Дружби – за великий внесок у розвиток вітчизняної культури та мистецтва, багаторічну плідну діяльність.
Микола Григорович Сектименко
У 80-х роках минулого століття був одним із найбільш затребуваних акторів у радянському кінематографі. Народився 23 січня 1949 року у Дніпродзержинську, у родині робітників. Після закінчення школи Микола в 1967-1968 роках працював слюсарем з ремонту вентиляційних установок на ДГЗ. Але бажання стати актором не залишало молоду людину і в 1968 році він вступає до Дніпропетровського театрального училища, в якому провчився лише кілька місяців і вирушив підкорювати Москву.
Тоді, 1968 року, у ВДІКу набиралася спеціальна група студентів для кіностудії «Довженка». Спеціальна комісія їздила містами України та відбирала за конкурсом хлопців для вступу до найпрестижнішого кінематографічного ВНЗ Радянського Союзу. Тоді Микола спеціально приїхав до Києва і, незважаючи на величезний конкурс і велику кількість помилок у творі, зміг сподобатися екзаменаторам та поїхав навчатися до Москви.
Навчання Миколі давалося легко. Але улюбленцем викладачів і однокурсників він так і не став через свій вибуховий і скандальний характер, і постійні прогули.
Сектименка відрахували з ВДІКу, але керівник курсу Володимир домовився, що той закінчить навчання на кінофакультеті Київського театрального інституту імені І.К. Карпенка-Карого. Диплом цього навчального закладу Микола Сектименко отримав у 1972 році та став актором Київської кіностудії імені О.Довженка. Цього ж року відбувся його дебют у кіно – він зіграв роль Сашка у фільмі «Зозуля з дипломом».
1973 року на екрани вийшли вже 7 картин за участю актора. Він став єдиним актором, якого Леонід Биков запросив на роль у своєму фільмі «Ати-бати, йшли солдати». У 1975 році з’явився в епізоді серіалу «Народжена революцією». Незабаром зіграв роль поліцая у фільмі «Сходження».
Сектименко працював із неймовірною самовідданістю, вимагаючи від режисерів, щоб сцени за його участю знімалися з одного дубля. Міг працювати у кадрі хворий або з травмою. Так під час зйомок фільму «Вірний Руслан», він 11 годин поспіль знімався з травмованою ногою, зазнаючи найсильніших болів, але жодного разу не сів, бо боявся, що якщо сяде, то вже просто не зможе встати.
Але й від своїх партнерів зі зйомок теж вимагав такої самовіддачі, найчастіше недоречної.
Одружений актор був один раз. Цей шлюб, у якому народився син Іван, протримався лише 6 років.
Нажаль, Микола Сектименко не уникнув захоплення алкоголем, що негативно позначалося на його кар’єрі. Випивши зайвого, він одного разу спізнився на пароплав, який вирушав зі знімальною групою фільму «Без року тиждень» Дніпром, і втратив роль у цьому фільмі.
У 90-ті роки він перестав зніматися. Останній фільм за його участю «Секретний ешелон» вийшов на екрани 1993 року. Після цього Микола Сектименко багато хворів. 2006 року повернувся до рідного Дніпродзержинська. Саме тут, на батьківщині, він і помер навесні 2007 року. Похований актор на цвинтарі у селі Шульгівка, звідки був
родом його батько та де поховані інші його родичі.
Леонід Анатолійович Сметанников
Оперний співак, заслужений артист Каракалпакської АРСР (1974) та РРФСР (1976), народний артист РРФСР (1979) та СРСР (1987).
Народився 12 серпня 1943 року у селищі Фершампенуаз Нагайбакського району Челябінської області. Після закінчення війни родина переїхала до Дніпродзержинська. У 1957 році закінчив сім класів середньої школи і вступив до індустріального технікуму, закінчив його в 1961 році і влаштувався на Дніпродзержинський металургійний комбінат, де працював техніком-електриком.
Леонід співав з дитинства — співав у дитячому садку та в школі. Після мутації голосу юнак знову заспівав, тепер у дорослому академічному хорі заводського Палацу культури, де був вокальний гурток.
У 1962 році Леонід вступив до Дніпропетровського музичного училища. Паралельно підробляв радистом-освітлювачем у Палаці Культури студентів.
Після закінчення училища, 1966 року вступив до Саратовської консерваторії ім. Собінова (закінчив у 1971 році).
8 грудня 1968 отримав запрошення в Саратовський театр опери і балету імені Чернишевського, де став солістом опери і вже через рік виконав першу партію (Єлецький в «Піковій дамі» Чайковського).
За два з половиною роки виконав безліч малих і великих партій, серед яких і Журан у «Чародійці» Чайковського, та отаман Ігнатьєв у «Якові Шибалці» Ленського, і навіть Їжак у дитячій опері «Теремок». Іспитом стала партія Фігаро з «Севільського цирульника» Дж. Россіні. На прем’єрі вистави була присутня Державна комісія з консерваторії, яка оцінила роботу випускника на «відмінно».
Ще студентом четвертого курсу він завоював право на сольні концерти. Перший з них відбувся навесні 1970 року і включав арії, романси, пісні. Навесні 1971 року разом із найкращими артистами оперного театру він виконав кілька творів з Центрального телебачення.
Зоряним для Леоніда Сметанникова став 1973 рік. Він став лауреатом одразу кількох конкурсів та фестивалів: Всесоюзного конкурсу професійних виконавців радянської пісні (Мінськ), Х Всесвітнього фестивалю молоді та студентів (Берлін), VI Всесоюзного конкурсу вокалістів імені Глінки (Кишинів).
Сметанников був одним із перших виконавців пісні «День Перемоги». Він виконав її на зйомках передачі «Блакитний вогник» напередодні 9 травня 1975 року.
У 1977 році був запрошений до Саратовської консерваторії як викладач кафедри сольного співу, а в 1989 році затверджений у званні професора.
За більш ніж 40-річний період своєї творчої кар’єри Сметанников заспівав у більш ніж 900 спектаклях, взяв участь у тисячах концертів у країні та за кордоном, випустив 5 сольних платівок із записами арій, романсів, російських та радянських пісень, знявся у трьох музичних фільмах, був постійним гостем на радіо та телебаченні. Кілька разів гастролював у США.
В’ячеслав Григорович Винник
Актор, сценарист, режисер, народився 3 грудня 1938 року у Дніпродзержинську. З 1963 по 1966 роки навчався на факультеті військових перекладачів Київського університету, 1971 року закінчив режисерський факультет Київського театрального інституту ім. І.К. Карпенка-Карого і став режисером Одеської кіностудії. В’ячеслав Винник — режисер свого роду унікальний. Він — майстер спорту міжнародного класу з веслування на байдарках, має звання шестиразового чемпіона СРСР і неодноразово ставав призером планетарних першостей. Свій останній чемпіонат світу він виграв 2014 року в Австрії у віці 75 років!
«Спорт – моє перше пристрасне захоплення у житті, – говорив Винник. — А все тому, що до нашого Дніпродзержинська, відомого ще як батьківщина Леоніда Ілліча Брежнєва, з Москви приїхав тренер Олександр Миколайович Коломієць — один із найкращих радянських веслярів… Якось, спостерігаючи, як я старанно пихкаю на тренуванні, він сказав: «А знаєш, ти будеш чемпіоном СРСР, а може, навіть світу». Можна уявити мій стан. Радісний шок, який відкривав переді мною цілу планету».
Незабаром у Дуйсбурзі проходила велика регата, де В’ячеслав купив книгу «Олімпія та її ігри». Думка про Олімпійські ігри давніх греків з того часу зміцнилася в його пам’яті і, найімовірніше, підштовхнула до кардинальних змін. В’ячеслав ніколи не вважав спорт головною справою свого життя. Навіть до університету вступив на факультет військових перекладачів, бо не бачив себе у майбутньому ні тренером, ні спортивним функціонером. Зрештою, після довгих роздумів та трьох курсів перекладацького факультету перейшов звідти до театрального інституту імені Карпенка-Карого на режисерський факультет…
«Навіщо чекати, поки хтось зніме фільм про священні ігри Олімпії, якщо це можу зробити я?», — говорив Винник. Конкурс між тим був пристойним – 25 осіб на місце. Але впевненість, що кіно стане справою життя, допомогла на іспитах. Так В’ячеслав потрапив до майстерні Артура Йосиповича Войтецького. Тоді перед В’ячеславом остаточно став вибір: кіно чи спорт. Хоча на той час він отримував спортивну стипендію 450 карбованців. Перемоги у чемпіонатах СРСР приносили по 500 рублів за кожну дистанцію. Плюс призові з міжнародних змагань… Коли стипендія студента була всього 35 рублів. Але В’ячеслав таки вирішив зі спортом закінчити. Знімався у фільмах: «Білий птах з чорною міткою» (1970), «Зухвалість» (1971) та ін. У 1972 році зняв свій перший художній фільм «Легка вода», який він присвятив веслуванню. Став режисером фільму «Прощайте фараони!» (1974). У 1976 році В’ячеслав разом із зіркою радянської спортивної журналістики Станіславом Токарєвим стали співавтором сценарію фільму «Така вона, гра» про Валерія Лобановського, який тільки розпочинав блискучу кар’єру. У 1984 році став режисером і автором сценарію фільму «І прекрасна мить перемоги».
Дмитро Костянтинович Усов
Український актор театру та кіно. Народився 29 грудня 1991 року у Дніпродзерджинську. Навчався в ліцеї НІТ №2, а 2013 року закінчив Київський університет театру кіно та телебачення ім. Карпенка-Карого за спеціальністю «актор драматичного театру та кіно». Паралельно з навчанням у виші у 2009-2010 роках Дмитро працював у Київському театрі на Печерську. 2012 року став актором Київського академічного театру юного глядача на Липках. Також грає в Одеському українському музично-драматичному театрі. Зніматися почав із 2011 року, дебютувавши у фільмі «Матч». Зіграв у картинах «Сашка» (Анатолій), «Будинок з ліліями» (Петруччо), «Клан ювелірів» (Борис Кравець у молодості), «Співачка» (Максим), «Громадянин Ніхто» (Свічка), «Опер на виклик» (Бутко), «Жити заради кохання» (Микита Чех), «Колір помсти» (опер Хмиря), «Пес-4» (Стас, охоронець) та ін. Широку популярність йому принесла головна роль — Дмитра — у мелодрамі». Загалом на рахунку актора понад 40 ролей у кіно.
До речі, з початком війни Дмитро на кілька місяців приїжджав у рідне Кам’янське, де з актором нашого театру Олександром Нагорним показав спектакль «Чуваки не святкують, або Ukrainian», а також дав інтерв’ю нашому виданню (читайте за посиланням).
Олег Олександрович Волощенко
Актор театру та кіно. Народився 27 листопада 1978 року. Закінчив Дніпропетровське державне театральне училище у 1997 році. Працював у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі ім.Т.Г.Шевченка.
З 1998 року – актор Кам’янського академічного музично-драматичного театру імені Лесі Українки. 2015 року отримав звання Заслуженого артиста України.
Має численні нагороди. На його рахунку понад 20 ролей у кіно та близько 40 – у театрі.
Відомий кіноролями у фільмах «Вартова застава» (Ілько), «Позивний Бандерас» (Коцюба), «Захар Беркут» (Гард), «Тарас. Повернення» (Фон Ферт), «Зірки за обміном» (Давид), «Інший Франко» (Поляк), «Пес 4» (Санітар), «Дорога додому» (Биков), «Опер на виклик» (Кіллер), « Брати по крові» (Клименко), «Карпатський Рейнджер» (Командир ПВК), «Гарячі копи» (Дмитрук) та ін.
Геннадій Аркадійович Василенко
Український актор кіно, театру та телебачення. Народився 27 липня 1988 року в смт. Дніпровське, Кам’янського району. Закінчив зі срібною медаллю школу та державну академію культури. З 2012 по 2017 роки працював актором Академічного музично-драматичного театру імені Лесі Українки.
У 2014 році став лауреатом Вищої театральної премії Наддніпрянщини «Січеславна» у номінації «Кращий акторський ансамбль» у виставі «Метод Гренгольма», у 2016 році – лауреат Міжнародного фестивалю «Класика сьогодні» у номінації «Краща чоловіча роль 2 плану» – лауреат премії «Кам’янське художнє перевесло» у галузі театрального мистецтва за виконання ролі Гамлета.
На рахунку актора десятки ролей у кіно: серіал «Дефективи» (Валера), серіал «Швидка» (Ігор Шульга), «Іловайськ 2014. Батальйон Донбас» («Умань»), «Жіночий лікар-3″ (Віктор Брагін), » Пес-3» (Давид Подлеп’ян) та ін.
Наразі Геннадій захищає українську землю від російських загарбників.
Анна Юріївна Бахмут
Народилася 27 січня 1983 року. Закінчила Дніпропетровський театрально-мистецький коледж.
Працювала з 2003 по 2017 роки у Дніпродзержинському музично-драматичному театрі ім. Лесі Українки. З 2017 – у «Дикому театрі» Києва.
Лауреат Вищої театральної премії Наддніпрянщини «Січеславна»: за кращу жіночу роль та роль другого плану (вистави «Дуже проста історія», «Ящірка», мюзикл «Фемінізм по-українськи, «Закон»).
Лауреат Міжнародного театрального фестивалю «Класика сьогодні»: 2008 рік — у номінації «Найкраща жіноча роль» (за роль Наталії Степанівни Чубукової у виставі «Порадник для охочих одружитися» за водевіллям Чехова; 2011 рік — у номінації «Найкраща молода актриса фестивалю» (за роль Агафії Тихонівни у виставі «Одруження» за п’єсою М. Гоголя.
На її рахунку близько 30 вистав у театрі Кам’янського та близько 10 ролей у кіно: «Кохання Віри» та «Обійми брехні» (епізоди), «По різних берегах» (Алла), «Артист» (журналістка), серіал «Швидка» ( Наталія) та ін.
Віра Брежнєва
Відома співачка Віра Брежнєва відома не лише своїми хітами, а й різноманітними ролями у кіно.
Віра Вікторівна Галушка народилася 3 лютого 1982 року у Дніпродзержинську. Навчалась у середній школі №41, закінчила заочне відділення Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту за спеціальністю «економіст».
Вперше виступила на одній сцені з гуртом «ВІА Гра» під час гастролей гурту Україною в червні 2002 року як охоча із зали заспівати разом із гуртом пісню «Спроба № 5».
З 2003 до 2007 року була учасницею «ВІА Гри».
2007 року була названа найсексуальнішою жінкою Росії за результатами голосування читачів російського видання журналу Maxim. З 2008 року розпочала сольну кар’єру. 2009 року вийшов фільм «Кохання у великому місті», де вона зіграла одну з головних ролей. Після знялася в продовженні — «Кохання у великому місті 2 і 3».
У 2011 році стала переможницею у номінації «Найкрасивіша жінка України». Знялася у фільмі «Ялинки», «Ялинки 2» та «Ялинки останні».
У 2012 році відбулася прем’єра фільму «Джунглі», в якому головні ролі виконали Віра Брежнєва та Сергій Світлаков.
У 2014 році вона стала послом ООН з питань прав та дискримінації ВІЛ-інфікованих жінок, які живуть у країнах Середньої Азії та Східної Європи (програма ЮНЕЙДС).
З 2015 по 2021 роки знялася у фільмах «Рокленд», «Мажор 2», «Бендер: Золото імперії» та «Бендер: Остання афера».
Також хотілося б відзначити ще одного актора, який хоч і не народився у Кам’янському, але з 2010 до 2014 року зіграв близько 20 ролей у Дніпродзержинському театрі. Це Артем Лебедєв. Зараз його можна побачити у телепроекті «Речдок» та епізодичних ролях в українських серіалах.
