А у нас сьогодні ювілей! Водночас юний і доволі зрілий – 30-річчя створення телеканалу. День народження нашого другого дому, осередку бурхливого творчого життя, дружби і джерела щоденної енергії – нашої «Рудани». 30 років пошуків, пульсування креативних ідей, технічного поступу, цікавих історичних та життєвих перипетій.
Саме через ту безперебійну пульсацію й жагу до нового досі почуваємось юними, але в той же час усвідомлюємо, що для регіонального телеканалу 30 років в ефірі – це довге життя, варте уваги й гідної пошани. Це вдалося нам тому, що ми любимо життя, наших глядачів, рідне місто і цю неперевершену, незбориму країну.
Про найкращий телеканал, який люблять малі і дорослі криворіжці кількох поколінь, спілкуємось із його чарівною керівницею Анною Пауковою — яскравою й харизматичною телезіркою, яка колись прийшла сюди юною випускницею університету і залишилась, зрозумівши, що саме тут місце її сили.
— Анно Ігорівно, коли ви прийшли працювати на Рудану, якою вона тоді була? Чи не страшно було починати щось нове й незвідане?
— Я прийшла на Рудану одразу після університету, молодою мамою півторарічного синочка. Страшно було, що не впораюсь з двома ролями одночасно. Запросили на посаду редакторки. Була впевнена — буду писати тексти, і навіть думки не було про те, що одразу потраплю в екран. Але головна редакторка бачила по-іншому, тож довелося вчитися одразу всього: і писати як журналістка, і працювати в кадрі. Це були часи VHS-касет, дисків, появи рекламного контенту, великої кількості криворізьких концертів, фестивалів, масових заходів. «Рудану» тих років пам’ятаю як веселий дружний вулик творчих і закоханих в телебачення людей. Щаслива, що такою вона є і зараз.
— Який національний чи регіональний канал тоді «Рудана» брала за зразок для наслідування?
— Наслідувати когось — не краща ідея. Звісно, є тенденції, формати, стилістика, на які варто звертати увагу. Але у нашого телеканалу завжди було своє обличчя, криворізьке, своя аудиторія. На неї насамперед рівняємось. Дуже часто саме наші глядачі підштовхують на той чи інший проєкт, ідею. Але, звісно, і тоді, і зараз намагаємося йти в ногу з часом. У регіональних компаній набагато менше можливостей, якщо говорити про популярні на той час ток-шоу, приміром. Але вони набагато ближчі до глядачів.
— Руданівські фішки – це легендарні авторські програми «Міський роман», «Криворізькі імена», «Знай наших», «Близькі подорожі», «В гостях у Ладика і Маші». Як ви відкривали для себе авторський цех?
— Моя історія розпочалася з авторського проєкту «Міркувалки». Ідея Ольги Чистякової ставити дорослі запитання дітям виявилася напрочуд затребуваною і популярною. Ми отримували задоволення і під час зйомок, і під час монтажу, і після відгуків. Напевне, це найщасливіші миті мого тележиття. Згодом було чимало інших проєктів. За декілька років я очолила авторський відділ. Попри те, що цей контент ніколи не конкуруватиме з новинами, нам вдавалося знайти ті самі «точки дотику», які й зараз в активі телеканалу — більше десятка авторських проєктів різного напрямку.
— Які часи – програми — імена вважаєте символом розквіту, унікальним надбанням «Рудани»?
— На нашому телеканалі виходила програма «Криворізькі імена». Її авторкою, як і багатьох інших еталонних проєктів, була Ольга Миколаївна Чистякова. Упевнена, її ім’я можна і треба пов’язати з цілою епохою. Якісного контенту, новаторських підходів, уважності і любові до кожної своєї «теледитини». Вона ж стала генераторкою молодіжної течії на Рудані. З’явилися перші проєкти наживо — «М’юзік манія», «Веселий ранок». Для нашого каналу проєкти Ольги Чистякової — золотий фонд. 2000-ні були щедрими на професійний фестивальний рух. Ми успішно брали участь у цілій низці авторитетних конкурсів, у багатьох ставали переможцями. «Телетріумф», «Відкрий Україну», «Честь професії» та інші. Звісно, не можна не згадати улюбленців аудиторії — Ладика і Машу. Успіх цієї доброї, домашньої програми, яку дивилась більшість глядачів міста, повторити нелегко. Все геніальне просто, кажуть. Але в тому, певне, і є секрет.
— Зараз ви очолюєте телеканал і водночас залишаєтесь його телеведучою, рушійною силою, відомою у місті телезіркою. Як у відсотковому вимірі розподіляєте адміністративні функції та творчу роботу?
— З відсотками і цифрами в мене не дуже. На посаді генеральної директорки я поки трохи більше року. Балансую. Звісно, спочатку — головне, а потім — власні проєкти. А з головним, адміністративним, стратегічним мені допомагає те, що маю найкращу команду. Людей, які знають і люблять свою справу. Ціную це найбільше.
— Що в організації роботи каналу для вас найважче і найвідповідальніше?
— Є чимало питань, які залишаються «поза кадром». Це і нововведення у законодавстві, і співпраця з Національною радою, надавачами кабельних, цифрових та інтернет-послуг, формування програмної сітки і багато іншого. Відповідальне все — і той, і інший боки екрану. Чимало змін вніс період повномасштабної війни. Ми навчилися працювати з дому, з пунктів незламності, без світла і зв’язку. Глядач звик вмикати о 20.30 програму «Місто», і наше завдання — аби для нього нічого не змінилося. І ми робимо все, щоби так було. Напевне, розвинули за цей час чимало «скілів», які б не з’явилися у звичний мирний час. Це і загартувало, і згуртувало. До того ж, сьогодні «Рудана» — не тільки екран, а й сайт, Телеграм-канал, Фейсбук-, Інста- і Тік-Ток майданчики. Великий організм, отже, роботи завжди вистачає.
— Як би ви охарактеризували цей 30-річний ювілей? Як перспективну молодість Рудани, якій ще багато чого треба вчитися, чи вже як певну зрілість і досвідченість?
— Телебачення — сфера, у якій вчитися потрібно завжди. Змінюється час, за ним треба встигати. 30 років для регіонального каналу — доволі серйозний вік, але разом з тим і вимоги серйозніші. Молода кров у нас завжди присутня, приходять студенти, з’являються нові спеціальності (як, приміром, SMM). Глядач вже здебільшого зі смартфоном в руках, але не на дивані біля блакитного екрана. У нас багато планів. Хочеться вірити, що після нашої Перемоги нам вдасться їх реалізувати.
— Які уроки цієї війни загартували колектив і відтепер закарбуються в біографії Рудани?
— Війна — випробування для всіх. Для медіа це також своєрідний іспит. Найскладніше було перші місяці, коли ворог був «біля воріт», коли додатки тривоги в телефоні змушували затамовувати подих. Різне було: і працювали у підвалі, і виїжджали у зони бойових дій, журналіст — професія, пов’язана з ризиком. Він має бути там, де є події, надавати інформацію у будь-який спосіб. Навіть якщо самому доволі страшно. Сьогодні з нами завжди генератор і Старлінк, без них тепер ніяк. Більшість колективу залишилася у місті, на своїх робочих місцях, це найкраще підтвердження любові до своєї країни, міста, роботи. А ще війна навчила нас цінувати те, що маємо, і тих, хто поряд. Любити життя. Рудана — телеканал з характером. Упевнена, одного разу глядач, як завжди, увімкне кнопку пульта або онлайн-трансляцію і почує з вуст улюбленої ведучої — «Україна перемогла». А режисер за кадром скаже: «Знято». А за вікном студії, як завжди, майорітиме синьо-жовтий прапор.
