«Відчиняйте, ми – москва!» 37 діб разом з побратимами криворізький нацгвардцієць стримував натиск росіян під Покровськом.
До початку повномасштабного вторгнення нацгвардієць Сергій з позивним «Чорний» мав одну із самих мирних професій — працював будівельником-покрівельником. Мав досвід військової служби – на початку 2000-х років служив строкову в одній із частин протиповітряної оборони.
До лав 21-ї окремої бригади НГУ Сергій доєднався вже на другий день повномасштабного вторгнення та одразу ж відправився на блокпост поблизу Кривого Рогу в очікуванні ймовірного прориву ворожих сил.
У квітні 2022 року «Чорний» брав участь у бойових діях в районі Новомихайлівки, що на Донеччині. Спільно з 54-ю бригадою ЗСУ нацгвардійці зупинили ворожу колону, в якій рухалося близько 50 одиниць техніки.
«Це був перший серйозний бій, в якому я брав участь. Допомагав кулеметнику, підносив БК, заряджав. Звичайно, було страшно, але в той час ще не було такої кількості дронів. «Розвідники» могли літати, по нас працював міномет, АГС. Коли ми побачили, що колона почала рухатися назад, то зрозуміли, що зупинили їх. Відчуття радості не передати словами», — пригадує «Чорний».
Тоді на позиціях разом із побратимами він провів 24 дні. За проявлену мужність нацгвардієць отримав відзнаку Головнокомандувача ЗСУ – почесний нагрудний знак «Золотий Хрест».
Потім були дві ротації в районі Урожайного. Головним завданням Сергія тоді було вистежити та обнулити снайпера, який полював за українськими військовими. Згодом «Чорний» вже навчав та готував особовий склад.
Військовий згадує ще один випадок, який стався вже цього року. Разом зі своїм підрозділом він виїхав на ротацію на Покровський напрямок — в район населеного пункту Єлизаветівка.
«Зайшли ми на позиції 9 березня. На той час заїжджали ще на квадроциклі, потрапили під мінометний обстріл, ворог намагався нас «зловити». Потім заїхати було вже неможливо, бо дорогу щільно замінували. Наступного дня, після того як заступили, ми фактично потрапили в оточенні. Взяти позиції противник намагався не штурмом, а невеликими групами – по два-три чоловіки. Заходили з однієї боку окопної лінії та намагалися просунутися далі. З нашої позиції ми могли побачити лише один бік окопів — метрів на 10-15. Де не бачили – працювали «пташки», — згадує Сергій.
Оскільки нацгвардійці перебували в укритті, росіяни гадки не мали, що там українські військові, думали — свої.
«Стукали нам в двері, то один пробігав, то двоє, за короткий проміжок часу. Кричали «Відчиняйте! Ми — москва!». Ну а ми що? Казали їм – «здавайтесь». Або направляли їх на той фланг, де не було укриття, там їх вже «розбирали» наші дрони. Декілька разів росіяни закладали вибухівку, підривали бійниці, двері».
В один з таких днів «Чорний» отримав наскрізне вогнепальне поранення передпліччя, коли ворог стріляв по ним через вибите вікно. Наступного дня росіяни почали закидували наших хлопців гранатами. І так тривало до 15 квітня, допоки не прийшла зміна. Наступного вечора, по команді, нацгвардійці почали виходити. Спочатку — по окопній лінії, далі — посадка, потім — одне поле, друге.
«При виході я бачив скільки їх там валялося…це важко передати словами, просто море. І ті, що в окопній лінії були – залишилися там завдяки нам. Вийти ми змогли 18 квітня, тобто, провели на позиціях 37 днів. І це був мій найважчий вихід за весь час. Ми втратили побратима і добиралися ривками протягом трьох діб. Під час відходу, коли починався штурм з великою кількістю техніки, робили загородження, ставили розтяжки, щоб ворог не зміг просунутися на одній із доріг», — згадує нацгвардієць.
Сьогодні Сергій продовжує лікування після отриманих травм та поранень та планує повернутися до строю.
Джерело — сторінка військової частини 3011 Нацгвардії України.
