У цей день 22 січня 1911 року у селі Лоцманська Кам’янка, яка зараз є частиною міста Дніпро народився Григорій Омельченко – останній лоцман дніпровських порогів, як називали його.

Григорій походить з родини спадкових лоцманів, з шести років привчався до лоцманського ремесла. П’ятнадцятилітнім хлопцем виходив із батьком у дубі на пороги, був плотарем, гребщиком, у 19 років став отаманом плота, в 21 – помічником лоцмана. У 1932-му стати лоцманом йому завадило затоплення порогів після будівництва ДніпроГЕСу.
Останній дніпровський лоцман, учасник Другої світової війни, дисидент, громадський діяч, публіцист. Навчався на соціально-економічному факультеті Дніпровського національного університету та соціально-економічний факультет Дніпропетровського університету та геолого-географічному факультеті Харківського університету, який закінчив 1937 р.
Григорій Микитович учасник Другої світової війни, був поранений. У 1947-му боровся з владою, викривав штучний голодомор, через що був арештований та засуджений на 10 років за «антирадянську агітацію». Після реабілітації у 1961 році йому дозволили займатися викладацькою роботою, і Григорій Омельченко став учителем географії та астрономії вечірньої школи в рідному селі, а за два роки її директором. Проте з директорства його невдовзі звільнили за те, що сказав учням: «Мазепа ніколи не був зрадником України». Після цього працював учителем дніпропетровської школи № 61, з якої пішов на пенсію 1970 році.
З 1990-х років був членом Установчого з’їзду Товариства української мови, Народного Руху України м. Дніпропетровська, товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, заступником голови обласної організації Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих.
Григорій Омельченко відомий і як публіцист. Наприкінці 1980-х рр. у низці дніпропетровських і львівських періодичних видань друкувалися його спогади «Крізь сталінські табори смерті». Він автор книг «Воспоминания», «Степи України», «Спогади лоцмана порогів Дніпрових» або «Дніпрові лицарі».
За ініціативи Григорія Омельченко у 1994 році у приміщенні Лоц-Кам’янського будинку культури на вул. Мільмана відкрито єдиний в Україні Музей лоцманів. Вже літній на той час вчитель керував ним на громадських засадах, експонати збирав по всьому селищу.
Помер у 2002 році у Дніпрі, похований на старовинному лоцманському цвинтарі в колишньому селі Лоцманська Кам’янка. На його честь названа одна з вулиць Дніпра.
